Солонківська громада

Львівська область, Пустомитівський район

Інтерв’ю із переможницею і призеркою багатьох міжнародних змагань з бігу - солончанкою Софією Яремчук

Дата: 05.01.2019 18:46
Кількість переглядів: 274

Нашою співрозмовницею є переможниця і призерка багатьох міжнародних змагань з бігу на 10 км і з напівмарафонського бігу (21,0975 км), чемпіонка України 2017 року з напівмарафону 24-річна Софія Яремчук із Солонки, що неподалік Львова.

У грудні 2018 року вона успішно виступила на двох міжнародних змаганнях в Італії. Спершу 2 грудня з особистим рекордом 33,13 хв. перемогла у змаганнях з бігу по шосе на 10 км «Best Women» у Ф’юмічіно, що неподалік Рима. А 31 грудня стала другою на міжнародних змаганнях з бігу на 10 км по шосе «Atleticom We Run Rome» в італійській столиці, поступившись тільки чемпіонці Європи 2018 року, ізраїльтянці кенійського походження Лона Чемтай Салпетер.

Софіє, грудневі старти в Італії були останніми в рамках минулого сезону чи першими вже в новому?

Старт 2 грудня був завершальним у сезоні 2018 року. Після нього я відразу поїхала на 20-денний тренувальний збір зі збірною України в Киргизстан. Старт, що відбувся 31 грудня, був своєрідним тестом, як я виступлю після тренувань у горах. Насправді не було кінця чи початку сезону. Можна сказати, зараз в мене триває підготовка до важливих весняних стартів.

Старт 31 грудня для мене був важливіший, аніж той, що відбувся 2 грудня. Тому що в Римі була дуже важка траса, горбиста. Якби була рівна траса, я могла б спокійно вибігти із 33-х хвилин. Більше задоволена другим місцем і своїм бігом 31 грудня.

У Киргизстані раніше бували?

Ні, вперше була в таких високих горах – 1600 метрів над рівнем моря. Це був експеримент, як я реагуватиму після цих гір. 31 грудня я бігла на восьмий день після перебування там. А 13 січня візьму участь у напівмарафоні, він буде на це 22-й день після гір. Як пише література, 22-й день – найкращий після тренувань у горах. Тому розраховую показати хороший результат.

Що було цікавого, крім тренувань у горах, у Киргизстані?

Ми ходили в походи, піднімалися на дві з половиною тисячі метрів, їздили на термальні басейни, побували на озері Іссик-Куль, надзвичайно красивому. З погодою нам пощастило, лише в останні два дні випав сніг. Загалом було супер, мені дуже сподобалося.

Софіє, те, що ви так часто виступаєте в Італії, пов’язано з тим, що у вас італійський тренер?

Так, у мене італійський тренер (Фабіо Мартеллі – авт.), а ще я виступаю за італійський клуб на всіх стартах в Італії. Але більшу роль відіграє те, що в мене італійський тренер.

Це комерційні старти?

Так, комерційні.

Якщо не таємниця, які призові отримують призери на таких стартах?

Для прикладу, на змаганнях 31 грудня мені давали за участь 500 євро. І ніби має бути премія 300 євро за друге місце. Насправді все залежить від менеджера, який знайде старт, домовиться, скільки мають дати за участь. 500 євро, тисячу, дві тисячі – залежить від того, якого рівня спортсмен.

Як у легкій атлетиці відбувається співпраця спортсмена з тренером? Ви платите йому зарплату чи, можливо, він має якісь відсотки від ваших призових?

В Україні та, в принципі, всюди так, якщо спортсмен їде на комерційні змагання і, наприклад, заробляє тисячу євро, то віддає тренеру 10-15%. Я своєму наставникові в Італії ніяких відсотків не плачу. Також не витрачаю грошей за екіпіровку, кросівки. Це все він бере на себе.

А який зиск у нього від такої співпраці?

Мій тренер – президент Федерації легкої атлетики Римського регіону, полковник спортивної роти армії. У нього зиск у тому, що, коли я виграю змагання, він числиться як мій тренер, його ім’я тоді «світиться».

Як загалом оціните сезон-2018?

Почався він дуже погано, мала проблеми із задньою поверхнею стегна, потім я підвернула ногу, згодом – ще раз. Пізніше поїхала на тренувальний збір у Туреччину. Збір дуже добре пройшов, але я там перетренувалася, готуючись до чемпіонату світу з напівмарафону. Й у Валенсії виступила невдало, зовсім не так, як ми планували з тренером. Було дуже сильне розчарування. Потім – знову травми. З березня до кінця літа в мене все йшло дуже погано, я лікувалася, не могла нормально тренуватись. Уже думала, що все, 2018 рік – це провал. Але наприкінці року в мене пішло. Подивимось, як буде цього сезону. Головне, щоб без травм.

Припускаю, цього сезону ви маєте намір випробувати себе на марафонській дистанції (42,195 км)?

Так, хочу спробувати пробігти марафон. Ми збільшуємо навантаження, тренування. Тепер треба знайти змагання з марафонського бігу, на якому стартувати. Мій тренер – головний організатор Римського марафону, який буде 7 квітня. Але там дуже складна траса, горбиста, бруківки багато. Не маю бажання там бігти, хочу якусь легшу трасу, спокійну, без ніяких ривків. Побачу. Хочеться брати участь у відборі на Олімпіаду. Для участі у відборі на Олімпійські ігри та потрапляння в команду я бачу себе тільки в марафоні. Тому треба пробувати.

Бачите себе у відборі на вже наступну Олімпіаду-2020 в Токіо?

Так, планую, якщо все буде добре, без травм, брати участь у відборі на наступну Олімпіаду в марафонській дистанції.

Софіє, на якій стадії дистанції з’являється відчуття, що все добре і досягнете хорошого результату або, навпаки, сьогодні не ваш день і треба просто добігти?

По-різному. На чемпіонаті світу 2018 року у Валенсії я почала бігти і вже з першого кілометра знала, що це буде провал. Головне було – добігти, не зійти. Зазвичай, якщо біжу «десятку», то на четвертому-п’ятому кілометрі з’являється таке відчуття, якщо напівмарафон – з кілометра шостого можна більш-менш аналізувати.

Наскільки жорсткий у вас тактичний план на забіг? Він більше базується на вашому відчутті під час проходження дистанції чи на запланованому перед стартом?

Тренер завжди просить мене, щоб я не почала додавати зарано. Радить починати перші 2-3 км спокійніше, а далі вже бігти за відчуттями. Багато хлопців мені допомагає під час дистанції. Вони керують ритмом, темпом, де я маю прискоритися чи зменшити темп.

Недавно ви бігли в Римі та взагалі бігаєте мальовничими місцями, архітектурними. Під час забігу вдається щось розгледіти?

(Сміється) Чесно, останній старт, який я бігла, через центр Рима, попри Колізей, найвизначніші місця – через усе пробігала. І нічого не бачила, абсолютно (сміється). А коли був напівмарафон у Дрездені, ми забігали на дуже красиву площу, бачили архітектурну спадщину, от тоді я була в захваті під час бігу.

А бувало, що бігли й думали, «як же ж тут красиво, треба обов’язково сюди повернутися»?

Таке було в Амстердамі. Коли бігла через центр, подумала, що хочу ще приїхати в туди, щоб погуляти містом як турист.

В яку погоду любите і не любите бігати? І в яку показуєте найкращі результати?

Усі найкращі результати показали в такий період, як зараз, коли +14-16 градусів, або коли дощ. Головне щоб не було вітру. Це для мене оптимальна погода.

Найкращий результат у напівмарафоні в мене був в італійській Монці («Mezza di Monza» у вересні 2017 року), мені не вистачило 12 секунд до норми майстра спорту міжнародного класу (результат Софії Яремчук – 1 година 13 хвилин 14 секунд). Була злива протягом усієї дистанції, місто просто затопило. А от спеку дуже важко переношу: і на тренуваннях складно, і на змаганнях не дуже добре виступаю.

У Монці були найбільш екстремальні умови?

Так. Ми подолали 19 км, і 20-21-й кілометри треба було пробігати нижче від моста. А там по коліна було води. Ми почали оббігати ту ділянку. Такий був екстремальний старт, але дуже хороший для мене, я показала свій особистий результат, була дуже задоволена. Якби не ця затоплена ділянка, коли довелося 150 метрів оминати, то я пробігла б за нормою майстра спорту міжнародного класу.

А ще був екстремальний старт наприкінці вересня 2018 року, напівмарафон «Rome Half-Marathon Via Pacis». Спека 30 градусів, я так намучилася! Але перемогла в цих змаганнях.

Розкажіть про найбільш незвичну поведінку вболівальників на трасі. Було щось особливе?

(Сміється) Мій тренер був на чемпіонаті світу в Лондоні, то там цілком голий чоловік вибіг на трасу. В мене чогось такого не було. Усі підтримують, можливо, я просто уваги не звертаю.

Публіка в Україні й за кордоном відрізняється?

У нас люди ще не звикли, сердяться. Наприклад, у Львові 2016 року бігла напівмарафон. У неділю перекрили центр. Я біжу, а бабуся якась кричить услід: «А, то через тебе дорогу перекрили. Трамваї не ходять, мушу пішки до церкви йти» (сміється). В Європі щосуботи чи щонеділі є старти. Усе перекривають, люди виходять на вулиці й підтримують учасників. Наше суспільство ще треба до такого підготувати. А взагалі за останні 5 років в Україні дуже сильно розвинулися ці пробіги містами.

Рекорд Львівської області на дистанції 10 км тримається з 1985 року і належить Марії Василюк – 32.59,72.

…Почекайте, я собі запишу (сміється). Треба запам’ятати, ви мене дуже заінтригували. Я вже розповідала про старт 31 грудня. Ми проаналізували з тренером і дійшли висновку, що, якби була легша траса, я могла б пробігти з часом десь на рівні 32.45. Тому побити рекорд 32.59,72 – це дуже-дуже реально. Хоча рекорд цей, напевно, зафіксовано на стадіоні.

Якось ви говорили, що плануєте спробувати себе і на стадіоні на дистанції 10 км. Тепер, мабуть, ще більше захочете, з огляду на близькість своїх результатів до рекорду області?

Так, хочеться спробувати на стадіоні. Готуватимуся на сезон бігти 10 км на стадіоні, тренуватися в шиповках. Хочеться показувати високі результати на цій дистанції не тільки на трасі, а й на стадіоні. У середині квітня буде командний чемпіонат України на 10 км на стадіоні, можливо, там і виступлю.

Які глобальні плани, завдання на 2019 рік?

На початку березня хочу виступити на дуже сильному, відомому напівмарафоні в Римі. Готуватимуся до цих змагань, а далі поглянемо, як усе складеться.

Розмовляв Василь ТАНКЕВИЧ

Джерело: Leopolis.news


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь