Паньків Микола Олександрович (06.02.1975 - 20.02.2014)
Микола-Олег Олександрович Паньків народився 6 лютого 1975 року в селі Липники Пустомитівського району Львівської області. Мати хотіла назвати сина Олегом, але батько записав його на честь діда Миколою. Так у хлопця з’явилося два імені. Окрім Миколи, в родині був молодший син Руслан.
Після закінчення сільської школи Микола служив у Збройних силах, зокрема три роки на контракті. Після демобілізації організував на Львівщині фірму, яка спеціалізувалася на поставках облицювального каменю.
На дозвіллі ходив на полювання, був завзятим мисливцем та рибалкою.
Разом із дружиною Лесею виховував доньку Юлю та сина Тараса.
Микола Паньків мав активну громадянську позицію, у 2004 році приїздив до Києва, щоб приєднатися до учасників Помаранчевої революції.
Участь у Революції Гідності. Уперше Микола Паньків поїхав до Києва разом із дружиною 5 грудня 2013 року, відтоді приїжджав іще кілька разів і брав активну участь у протестних акціях, зокрема й на вулиці Михайла Грушевського, у блокуванні військових частин.
Дружина пригадує, що своє прагнення бути в середмісті Києва Микола аргументував так: "Там діти на барикадах… Вони думають, що то гра. Його застрелять, а він відновиться і далі буде воювати… Не можу дивитися, як вони мерзнуть, як вони не сплять. Мушу бути там".
Свій день народження Микола Паньків відзначив із родиною вдома. А 18 лютого, побачивши у новинах, як правоохоронці та тітушки б’ють і розстрілюють учасників мирної ходи в урядовому кварталі Києва, знову вирушив до столиці.
У ніч на 20 лютого Микола багато розмовляв із дружиною по телефону, розповідав про сутички, через які до світанку був на барикадах. Близько десятої ранку він сказав: "Почекай, почекай. Двох хлопців поранило. Я їх витягну й тобі передзвоню". У той час Микола Паньків перебував біля верхнього виходу зі станції метро "Хрещатик", о 10:07 він отримав поранення. Відповзши вниз по схилу, зупинився біля дерева неподалік. Побратими, прикриваючи відступ щитами, перенесли пораненого до готелю "Україна". На відео видно, як медики надають йому невідкладну допомогу на підлозі в холі готелю. Однак вогнепальне поранення у груди виявилося смертельним: майданівець помер дорогою до лікарні.
Миколі-Олегові Паньківу було 39 років.
Пошанування. Поховали Миколу Паньківа на Львівщині у селі Липники 23 лютого 2014 року. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Миколі-Олегу Паньківу було присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Миколи-Олега Паньківа викарбувано на тимчасовому Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. На честь героя у місті Ходорові Жидачівського району Львівської області на алеї пам’яті Героїв Небесної Сотні Львівщини встановлено пам’ятний знак, перейменовано вулиці в селах Холодновідка та Липники. За рішенням Пустомитівської районної ради йому було присвоєно звання "Почесний громадянин Пустомитівського району" (посмертно).
